В останній час держава намагається досить суттєво змінити податкову політику в частині її автоматизації, порядку ціноутворення, порядку формування податкових показників і контролю за цим, а також контролю за рухом товарів.
Не завжди встигаючи за стрімкими, а підчас і не зрозумілими змінами у податковому законодавстві, платники податків стикаються із питаннями застосування тих чи інших норм при визначенні об’єкту оподаткування, комплекту документів необхідного для його підтвердження, визначення ставок податку тощо. І дуже часто, точка зору платника податків, з питань застосування норм податкового законодавства, не співпадає із точкою зору контролюючого органу. В даному випадку і виникають непорозуміння із податковими органами, які в подальшому переростають у податкові спори.
Але не тільки неправомірна або помилкова поведінка платника податків є причиною податкових спорів. Як свідчить судова практика, сама держава, в особі свої контролюючих органів, не завжди дотримується тих норм, які визначені податковому та іншому законодавстві, або застосовує їх так, як в даному випадку є більш вигідним для контролюючого органу (що є прямим порушенням принципу правомірності рішень платника податків зазначеному у п. 4.1.4. ст. 4 Податкового кодексу України).
Крім того, намагаючись вносити зміни у податкове законодавство, законодавець вже багато років не робить основних кроків, він не узгоджує і не намагається узгодити податкове законодавство із цивільним та господарським законодавством. Як відомо, здебільшого господарська діяльність врегульована Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Згадані нормативні акти мають свою чітку структуру, визначення понять, принципів і свою термінологію. Саме від цих нормативних актів, у першу чергу, платник податків відштовхується у взаємовідносинах із контрагентами, і обґрунтовано вважає, що держава, яка встановила ці норми, так саме буде їх дотримуватися і керуватися ними при здійснені нагляду та контролю за діяльністю платника податків. Однак на практиці, усе виглядає дещо інакше.
Найчастіше у податкових спорах виникають питання, а точніше сказати виникають претензії у податкового органу, щодо «безтоварних правочинів», «безтоварних операцій» здійснених платниками податків.
Фахівцями в області права (юристами, адвокатами, суддями, науковою спільнотою), вже не раз зазначалося, про те, що термінів «безтоварний правочин», «безтоварна операція», чинне законодавство не містить, а тому використовувати їх, як підставу для застосування негативних наслідків до платників податку неможна. Якщо податковий орган вважає, що якийсь правочин вчинено із порушенням, вчинено не той правочин що обумовлено договором, або його не вчинено взагалі (має місце лише його документальне оформлення), то в такому разі контролюючому органу необхідно визначитися із конкретним порушенням яке мало місце, та вказати в чому воно полягало, а також встановити які наслідки у таких випадках передбачає чинне законодавство і яка процедура їх застосування.
Чинне законодавство визнає, що за наявності певних порушень при укладені чи виконанні договорів, настають негативні наслідки для сторін, у вигляді визнання таких договорів недійсними (нікчемними). А це у свою чергу впливає, як на взаємовідносини між сторонами цих договорів, так і на об’єкт оподаткування.
Але, для кожного такого виду порушення, існує своя процедура визнання правочинів недійсними. В одних випадках необхідне звернення до суду (оспорювані правочини), в інших недійсність настає в силу закону (нікчемні правочини).
Нажаль податкові органи не дуже переймаються тим, щоб діяти так, аби не порушувати права платника податків. Причини цього криються у різних факторах, але факт остається фактом.
Таким чином, можна виокремити три таких основних причини виникнення податкових спорів:
некоректні та неоднозначні норми права (неякісна нормотворчість) стосовно оподаткування;
свавільне тлумачення норм податкового законодавства контролюючим органом (граничить з рівнем побутового тлумачення норм права);
неправомірне або помилкове застосування норм податкового законодавства самим платником податків.
Як ми бачимо, лише один чинник порушення норм податкового права залежить від платника податків, інші ж є проявом правового нігілізму з боку держави та контролюючих органів.
Але в будь-якому випадку, перш ніж погодитись із висновками податкового органу, чи навпаки накидатися на них із критикою, радимо доручити дослідження цієї ситуації дійсно професіоналам, які неупереджено розглянуть ситуацію, наддадуть кваліфікований висновок та підкажуть оптимальний вихід з неї.
Finance Business Service успішно консультує клієнтів з питань вирішення податкових спорів, представляє інтереси своїх клієнтів у судах, та допомагає захистити бізнес і посадових осіб від неправомірних рішень та дій контролюючих органів.
В останній час держава намагається досить суттєво змінити податкову політику в частині її автоматизації, порядку ціноутворення, порядку формування податкових показників і контролю за цим, а також контролю за рухом товарів.
Не завжди встигаючи за стрімкими, а підчас і не зрозумілими змінами у податковому законодавстві, платники податків стикаються із питаннями застосування тих чи інших норм при визначенні об’єкту оподаткування, комплекту документів необхідного для його підтвердження, визначення ставок податку тощо. І дуже часто, точка зору платника податків, з питань застосування норм податкового законодавства, не співпадає із точкою зору контролюючого органу. В даному випадку і виникають непорозуміння із податковими органами, які в подальшому переростають у податкові спори.
Але не тільки неправомірна або помилкова поведінка платника податків є причиною податкових спорів. Як свідчить судова практика, сама держава, в особі свої контролюючих органів, не завжди дотримується тих норм, які визначені податковому та іншому законодавстві, або застосовує їх так, як в даному випадку є більш вигідним для контролюючого органу (що є прямим порушенням принципу правомірності рішень платника податків зазначеному у п. 4.1.4. ст. 4 Податкового кодексу України).
Крім того, намагаючись вносити зміни у податкове законодавство, законодавець вже багато років не робить основних кроків, він не узгоджує і не намагається узгодити податкове законодавство із цивільним та господарським законодавством. Як відомо, здебільшого господарська діяльність врегульована Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Згадані нормативні акти мають свою чітку структуру, визначення понять, принципів і свою термінологію. Саме від цих нормативних актів, у першу чергу, платник податків відштовхується у взаємовідносинах із контрагентами, і обґрунтовано вважає, що держава, яка встановила ці норми, так саме буде їх дотримуватися і керуватися ними при здійснені нагляду та контролю за діяльністю платника податків. Однак на практиці, усе виглядає дещо інакше.
Найчастіше у податкових спорах виникають питання, а точніше сказати виникають претензії у податкового органу, щодо «безтоварних правочинів», «безтоварних операцій» здійснених платниками податків.
Фахівцями в області права (юристами, адвокатами, суддями, науковою спільнотою), вже не раз зазначалося, про те, що термінів «безтоварний правочин», «безтоварна операція», чинне законодавство не містить, а тому використовувати їх, як підставу для застосування негативних наслідків до платників податку неможна. Якщо податковий орган вважає, що якийсь правочин вчинено із порушенням, вчинено не той правочин що обумовлено договором, або його не вчинено взагалі (має місце лише його документальне оформлення), то в такому разі контролюючому органу необхідно визначитися із конкретним порушенням яке мало місце, та вказати в чому воно полягало, а також встановити які наслідки у таких випадках передбачає чинне законодавство і яка процедура їх застосування.
Чинне законодавство визнає, що за наявності певних порушень при укладені чи виконанні договорів, настають негативні наслідки для сторін, у вигляді визнання таких договорів недійсними (нікчемними). А це у свою чергу впливає, як на взаємовідносини між сторонами цих договорів, так і на об’єкт оподаткування.
Але, для кожного такого виду порушення, існує своя процедура визнання правочинів недійсними. В одних випадках необхідне звернення до суду (оспорювані правочини), в інших недійсність настає в силу закону (нікчемні правочини).
Нажаль податкові органи не дуже переймаються тим, щоб діяти так, аби не порушувати права платника податків. Причини цього криються у різних факторах, але факт остається фактом.
Таким чином, можна виокремити три таких основних причини виникнення податкових спорів: