Вступ
Інтегрування сучасних цифрових технологій у економіку та суспільство створює нові виклики для існуючих податкових систем світу. Одне із ключових питань полягає у оподаткуванні цифрового бізнесу, діяльність, якого пов’язана із використанням нематеріальних активів. У свою чергу, цифровий бізнес може брати активну участь у економічному житті юрисдикції без будь-якої фізичної присутності, таким чином досягаючи так званого “масштабу без маси” та залежить напряму від ролі користувачів, які беруть безпосередню участь у формуванні вартості цифрового продукту. Міжнародні організації та ЄС мають намір створити єдину міжнародну систему оподаткування цифрового бізнесу, яка допоможе усунути колізії у оподаткуванні цифрових активів та юридично врегулює діяльність компаній, які знаходяться у іншій державі, а також дасть можливість міжнародному законодавству адаптуватися до нових економічних реалій.
Законодавча база цифрового податку
Європейський Союз (ЄС) у співпраці з міжнародними організаціями вже тривалий час займаються розробкою і реалізацією єдиного цифрового податку. У березні 2018 року ЄС було прийнято пакет ”Справедливе оподаткування цифрової економіки”, який містить пропозиції до Директиви Ради ЄС (2018/0072(CNS)) про встановлення правил щодо корпоративного оподаткування значної цифрової присутності та Директиви Ради ЄС (2018/0072(CNS)) про запровадження єдиної системи цифрового податку на доходи від цифрової діяльності. Ці пропозиції мають на меті введення заходів із встановленням тимчасового та довгострокового цифрового податку. Європейський парламент підтримав обидві пропозиції, проте не всі держави-члени підтримали цей пакет на рівні Ради Європи. Внаслідок цього деякі держави-члени почали впроваджувати та розробляти цифровий податок на національному рівні. Прийняття Францією на законодавчому рівні цифрового податку, зірвало переговори щодо прийняття міжнародного цифрового податку між ЄС та США. У цих переговорах США відстоює концепцію «добровільної системи» оподаткування, що може перешкодити затвердженню глобальної угоди із встановлення міжнародного цифрового податку у майбутньому.
Протягом останніх років Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) досягла істотного прогресу у розробці законодавства щодо глобального цифрового податку та запропонувала двоколонну систему:
- Перша Система – (уніфікований підхід) запроваджує нові податкові права, що змінять чинні правила розподілу прибутків та правила оподаткування за місцем реєстрації бізнесу;
- Друга система – (GloBE) зменшує ризики, що випливають із практики виведення прибутків з-під оподаткування у юрисдикціях, у яких прибуток компаній не підлягає оподаткуванню або застосовується низька податкова ставка;
У ЄС заявляють, що якщо ключові держави не узгодять і не приймуть на міжнародному рівні запропоновану двоколонну систему до кінця 2020 року, то ЄС буде змушена розробити та передати на розгляд новий пакет пропозицій щодо встановлення цифрового податку, який буде запроваджений у ЄС.
Основні проблеми оподаткування цифрового бізнесу
Стрімкий ріст цифрової економіки сприяє появі нових податкових проблем. Перед законодавцями постало завдання збалансувати вплив на конкуренцію та адаптувати існуючу міжнародну податкову систему до цифрової економіки. Сучасна міжнародна система оподаткування, що базується на принципах, розроблених на початку 20 століття, вже не такою є ефективною у сьогоднішніх реаліях і вважається архаїчною. Існуюча система не пристосована до глобальної економіки та вимагає лише фізичної присутності бізнесу на території певної держави, що дозволяє здійснювати взаємозв’язок тільки між бізнесом та податковою юрисдикцією. За оцінками Європейської комісії, цифровий бізнес сплачує фактично нижчу податкову ставку, ніж традиційні типи бізнес-моделей. На даний момент на глобальному рівні сформувався консенсус щодо необхідності прийняття нових змін до глобальної системи оподаткування, яка допоможе здійснити чітке та ефективне оподаткування цифрових та інших похідних послуг. Протягом років науковці та міжнародні організації, такі як ОЕСР, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ООН, визначили основний перелік проблем оподаткування цифрової економіки, а саме:
– Фізична присутність
Сучасний цифровий бізнес може здійснювати свою діяльність незалежно від фізичної присутності у країні. Фізична присутність у даному контексті визначається у відкритті філіалу або представництва компанії у іноземній державі, яка буде здійснювати свою діяльність та сплачувати податки на території іноземної державі.
Сьогодні, більшість міжнародних податкових договорів між державами укладаються на основі “Типової конвенції ООН про подвійне оподаткування” та “Типової податкової конвенції ОЕСР про доходи та капітал”, обидві з яких використовують концепцію “постійного представництва”, що визначає порядок оподаткування компанії у іноземній державі. Юрисдикція оподатковує компанії лише у тому випадку, якщо існує „податковий зв’язок” між компанією і юрисдикцією. Однак новітні технології дозволяють компаніям здійснювати свою діяльність у юрисдикції не відповідаючи критеріям постійного представництва. Це явища ОЕСР назвало як “розмір без маси”. Така компанія не вимагає фізичної присутності у юрисдикції, що може призвести до ситуації, коли податки, які сплачуються компанією не відображають реальну вартість та прибуток, які створені підприємством. Активи та діяльність цифрового бізнесу можуть бути легко переміщені між юрисдикціями, з метою уникнення оподатковування у юрисдикціях де податкова ставка є високою (вищою ніж в інших юрисдикціях).
– Нематеріальні активи
Інша проблема, полягає у залежності цифрового або транснаціонального бізнесу від нематеріальних активів, таких як: програмне забезпечення та алгоритми, які мають ключове значення у діяльності сучасних бізнес-моделей. Активи цифрових компаній легко переміщувати по всьому світу, що полегшує процес структурування компаній таким чином, що їх податкові зобов’язання мінімізуються. У результаті цього, податковим органам стає все складніше правильно визначити прибутки, що створюються нематеріальними активами і як такі прибутки розподіляються між різними суб’єктами, що утворюють багатонаціональні групи.
Принцип “витягнутої руки” визначає оподаткування взаємозалежних компаній, згідно з яким розрахунок податкових зобов’язань робиться ґрунтуючись на ринкових цінах за угодами між пов’язаними платниками податків, що формує “трансферне ціноутворення” (Плата, яка стягується за: матеріали, готову продукцію, надані послуги та за використання прав інтелектуальної власності). Даний принцип спрямований на запобігання маніпуляцій із ціною та ухилення від сплати податків. Однак у цифровій економіці основна частина прибутку створюється завдяки унікальним нематеріальним активам таким, як бази даних, програмне забезпечення, алгоритми та маркетингова діяльність тощо. Внаслідок чого, компанії використовують бренди і торгові марки, які мають значення тільки для самої компанії. Таким чином, ціну, яку формує цифрова компанія на вільному ринку важко визначити, що ускладнює застосування принципу “витягнутої руки”.
– Місце і спосіб створення вартості
Цифровий бізнес покладається на використання даних та контент створений користувачами. Це у свою чергу ускладнює податківцям визначати, як користувачі сприяють створенню вартості, що дозволяє платформам використовувати дані користувачів в обмін на вільний доступ. ЄС відстоює позицію, що податки повинні стягуватися у країні за місцезнаходженням користувача, оскільки вони сприяють створенню вартості та ефекту мережі. Цифровий бізнес отримує істотні прибутки від аналізу даних та продажу даних користувачів інтернет-рекламодавцям. Однак, вартість даних, які зібрані компаніями, як правило, не відображається на балансі компанії і не буде враховуватися при визначенні доходу, який підлягає оподаткуванню. Такі країни, як США відмовляються враховувати дані, які були створені користувачами для податкових цілей.
– Визначення типу доходу від цифрового бізнесу
Цифрова економіка зробила неможливим визначити тип доходу, який генерується цифровим бізнесом для оподаткування, тому податкові органи ЄС у зв’язку із відсутністю правового регулювання цифрового податку не можуть класифікувати прибуток отриманий цифровим бізнесом. Податкові органи часто розглядають платежі та операції (до прикладу бізнес модель “інфраструктура як сервіс”) як дохід компанії за який буде стягуватися корпоративний податок, або як роялті чи плата за технічні послуги. Згідно з чинними міжнародними договорами, прибуток від бізнесу оподатковується корпоративним податком на чистий прибуток у країні, де присутнє постійне представництво. З іншого боку, роялті та технічні послуги можуть обкладатися податком на утримання у країні платника.
Підсумок
Беручи до уваги стрімкий розвиток цифрової економіки і застарілі підходи міжнародного законодавства до оподаткування прибутків від цифрового бізнесу, можна із впевненістю сказати, що державам – членам ЄС і міжнародній спільноті буде складно знайти компроміс у встановленні єдиного міжнародного цифрового податку у сьогоднішніх реаліях. В іншому випадку, якщо такої консолідації не відбудеться на міжнародному рівні, то кожна країна вже має підготовлену стратегію оподаткування цифрового податку.