Контрагент зверни увагу! Твій борг перед платником податків буде відбирати податкова!
Враховуючи численні зміни що були внесені до Податкового кодексу України Законом України № 1797-VIII від 21.12.2016 р., фахівці Finance Business Service, продовжують здійснювати аналіз таких змін у розрізі практичного їх застосування та можливих наслідків для платників податків.
Законом України № 1797-VIII від 21.12.2016 р. було розширено права податкових органів, у дзвяку з чим внесені наступні зміни:
Статтю 20 Податкового кодексу України доповнено підпунктом 20.1.35-1., яким визначено право контролюючого органу:
«звертатися до суду щодо зобов’язання платника податків, який має податковий борг, укласти договір щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості цього платника на контролюючий орган;».
Пункт 87.5. ст. 87 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «…контролюючий орган визначає дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника податків.
Контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначається в договорі між платником податків і контролюючим органом, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.
Податковий борг продовжує обліковуватися за платником податків, у якого він виник, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Контролюючий орган повідомляє платнику податків про таке надходження в п’ятиденний строк з дня отримання відповідного документа.
У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладення з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов’язання платника податків укласти зазначений договір.».
Частину 1 ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства України було доповнено пунктом 6, відповідно до якого: «Провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо: зобов’язання платника податків, який має податковий борг, укласти договір щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості цього платника на орган доходів і зборів.».
Тобто, податковий орган, має право звернутися до суду про зобов’язання укласти договір, щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості платника податків на орган доходів і зборів. При цьому, розгляд таких справ проводиться у прискореному порядку, за поданням контролюючого органу, та має бути розглянутий протягом 96 годин.
Вказані зміни направлені на забезпечення виконання платником податків свої обов’язків по сплаті податків та своєчасного наповнення бюджету, що безперечно правильно.
Проте такі зміни, на нашу думку, є досить суперечливими щодо порядку їх застосуванні, та викликають ряд питань.
Перше питання полягає у тому, яке взагалі відношення адміністративний суд має до зобов’язання будь-кого укладати договори?
Мабуть при підготовці таких змін, їх автори не звернули увагу на статтю 2 КАСУ, відповідно до якої – «Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади…». Тобто, адміністративні суди створені з метою здійснення захисту від свавілля органів державної влади. А тому вказавши у КАСУ норму про зобов’язання укладати договори, законодавець напевне надав непритаманну адміністративному суду функцію, адже зобов’язання або спонукання укласти договір це майнові відносини, які є предметом цивільного права і віднести їх до публічно-правого спору можливо лише за суб’єктним складом.
Друге питання постає у тому, як такі зміни узгоджуються із Цивільним кодексом України, який регулює порядок відступлення права вимоги. Стаття 512 Цивільного кодексу України передбачає лише добровільне відступлення права вимоги, да і норми Податкового кодексу України не покладають обов’язок на платника податків укладати договори із податковими органами. А тому якими критеріями будуть керуватися суди при розгляді справи, поки невідомо.
Третє питання полягає у тому, що за ст. 517 ЦКУ, первісний кредитор зобов’язаний передати новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються. А тому вбачається таке, що платник податків залишається і без документів по дебіторській заборгованості і заборгованість перед бюджетом у нього залишається (відповідно до п. 87.5. ст. 87 Податкового кодексу України).
Четверте питання – це які стосунки виникнуть між податковим органом і «новим боржником», чи то адміністративно-правові (адже це борг фактично перед бюджетом), чи то цивільно-правові (адже відносини врегульовані цивільним законодавством). Це питання актуальне тим, що відповідно до ст. 518 ЦКУ божник має право висувати вимоги до нового кредитора, і в даному випадку постає питання, до якого суду йому звертатися?
Не зайвим буде звернутися до правової термінології. При зміні сторін у зобов’язанні, Цивільний кодекс України визначає відступлення права вимоги (при зміні кредитора) і перевід боргу (при зміні боржника). В даному випадку, мало би бути зазначено про зобов’язання укладення договору відступлення права вимоги (адже змінюється кредитор). Наш законодавець чомусь вважає, що це перевід права… Можливо суттєвого значення при вирішенні спору це не матиме, але з огляду на нормотворчу техніку, вказує на низький рівень її застосування.
Оскільки судової практики з цього питання ще не було, спеціалісти Finance Business Service відстежуватимуть цей напрямок, та надаватимуть корисні та дієві поради, при виникненні відносин по вказаному вище питанню.
Вказані зміни направлені на забезпечення виконання платником податків свої обов’язків по сплаті податків та своєчасного наповнення бюджету, що безперечно правильно.
Проте такі зміни, на нашу думку, є досить суперечливими щодо порядку їх застосуванні, та викликають ряд питань.
Перше питання полягає у тому, яке взагалі відношення адміністративний суд має до зобов’язання будь-кого укладати договори?
Мабуть при підготовці таких змін, їх автори не звернули увагу на статтю 2 КАСУ, відповідно до якої – «Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади…». Тобто, адміністративні суди створені з метою здійснення захисту від свавілля органів державної влади. А тому вказавши у КАСУ норму про зобов’язання укладати договори, законодавець напевне надав непритаманну адміністративному суду функцію, адже зобов’язання або спонукання укласти договір це майнові відносини, які є предметом цивільного права і віднести їх до публічно-правого спору можливо лише за суб’єктним складом.
Друге питання постає у тому, як такі зміни узгоджуються із Цивільним кодексом України, який регулює порядок відступлення права вимоги. Стаття 512 Цивільного кодексу України передбачає лише добровільне відступлення права вимоги, да і норми Податкового кодексу України не покладають обов’язок на платника податків укладати договори із податковими органами. А тому якими критеріями будуть керуватися суди при розгляді справи, поки невідомо.
Третє питання полягає у тому, що за ст. 517 ЦКУ, первісний кредитор зобов’язаний передати новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються. А тому вбачається таке, що платник податків залишається і без документів по дебіторській заборгованості і заборгованість перед бюджетом у нього залишається (відповідно до п. 87.5. ст. 87 Податкового кодексу України).
Четверте питання – це які стосунки виникнуть між податковим органом і «новим боржником», чи то адміністративно-правові (адже це борг фактично перед бюджетом), чи то цивільно-правові (адже відносини врегульовані цивільним законодавством). Це питання актуальне тим, що відповідно до ст. 518 ЦКУ божник має право висувати вимоги до нового кредитора, і в даному випадку постає питання, до якого суду йому звертатися?
Не зайвим буде звернутися до правової термінології. При зміні сторін у зобов’язанні, Цивільний кодекс України визначає відступлення права вимоги (при зміні кредитора) і перевід боргу (при зміні боржника). В даному випадку, мало би бути зазначено про зобов’язання укладення договору відступлення права вимоги (адже змінюється кредитор). Наш законодавець чомусь вважає, що це перевід права… Можливо суттєвого значення при вирішенні спору це не матиме, але з огляду на нормотворчу техніку, вказує на низький рівень її застосування.
Оскільки судової практики з цього питання ще не було, спеціалісти Finance Business Service відстежуватимуть цей напрямок, та надаватимуть корисні та дієві поради, при виникненні відносин по вказаному вище питанню.