З циклу публікацій «Правові аспекти створення, маркетингу та продажу NFT за законодавством США», частина 4
Проблема автентифікації
Звичним хибним уявленням є те, що NFT автоматично забезпечує незмінне засвідчення своєї автентичності. Насправді, хоча НФТ дозволяє побачити блокчейн-адресу оригінального автора, для того, щоб знати, що фізична чи юридична особа, пов’язана з цією адресою, є тим, ким стверджує, що є, чи має належні права на пов’язаний твір, потрібні певні незалежні засоби перевірки. Наприклад, безпосередня взаємодія з творцем NFT (але це рішення може бути недоступним), або слід буде скористатись послугами довіреної третьої особи для перевірки автора. У будь-якому разі, тим хто працює з НФТ, слід бути обачним з чіткими заявами чи юридичними запевненнями в «автентичності».
Які набуваються права на базовий твір?
Придбання NFT не наділяє покупця правами інтелектуальної власності (далі – ІВ), особливо авторськими правами, на пов’язаний твір. Згідно з правом США, весь комплекс прав належить автору твору, якщо вони чітко не були уступлені або передані за ліцензією іншій стороні. У зв’язку з цим, придбання НФТ нічим не відрізняється від придбання матеріального твору мистецтва. Якщо покупець картини чи скульптури може мати у власності матеріальний твір, вони зазвичай не придбають всі права ІВ на цей твір (наприклад, вони не можуть, якщо про інше не домовлено, створювати та продавати плакати із зображенням придбаної картини).
Права, які отримує покупець NFT, таким чином, як правило, врегульовані ліцензією, наданою маркетплейсами, які пропонують НФТ для продажу. Ця ліцензія викладена в загальних умовах маркетплейсів, які в односторонньому порядку застосовуються до всіх NFT, які пропонуються для продажу на маркетплейсі, або ж представлена індивідуальними ліцензійними правами, які застосовуються до творів окремих авторів чи правовласників.
Більшість сучасних маркетплейсів надають покупцю НФТ невиключну ліцензію, яку не можна передавати, на використання, копіювання та показ творів, що лежать в основі NFT, для особистого використання. Наприклад, деякі маркетплейси надають обмежену ліцензію на показ твору тільки для цілі просування «придбання, власності чи долі власності» покупця на базовий твір (наприклад, через соціальні медіа), просування обговорення твору, показу твору на інших маркетплейсах чи біржах для продажу чи торгівлі НФТ, або для показу твору в межах децентралізованих віртуальних просторів. У тому разі, якщо умови користування маркетплейсом не містять жодної згадки про ліцензійні права, у покупця NFT не буде жодних прав ІВ на твір – хіба що тільки ліцензія на показ твору для особистого використання, яку можна витлумачити як таку, що мається на увазі.
Як правило, всіляке право на комерціалізацію твору чітко виключають з ліцензії або ж воно надається тільки для обмежених цілей. Наприклад, Dapper Labs, компанія, що розробляла на перших стадіях НФТ CryptoKitties та NBA Top Shot, запропонувала форму NFT-ліцензії для використання (Ліцензія НФТ 2.0), яка дозволяє покупцю комерціалізувати твір в рамках суми 100 тис. дол. США.
Стандартні правила користування NFT містять певні обмеження на те, як твір, що лежить в основі НФТ, може бути використано. Наприклад, значна кількість ліцензійних договорів, включаючи Ліцензію НФТ 2.0, забороняє використання твору разом з медіа, яке зображає ненависть, нетолерантність чи насилля або іншим чином порушує права інших.
Оскільки покупець NFT зазвичай отримує ліцензію на твір, пов’язаний з НФТ, кожен продаж НФТ, таким чином, складається з двох компонентів: «купівля-продаж» самого NFT (право власності на який покупець отримує одразу); і обмежена ліцензія на базовий твір. Різниця між купівлею та ліцензією може мати важливі наслідки відповідно до норм законодавства.
Згідно з доктриною першого продажу «власник конкретного примірника» твору має право «продавати або іншим чином розпоряджатись власністю на цей примірник» без дозволу власника авторських прав на твір. Наприклад, можна перепродати матеріальну копію придбаної книги, не порушуючи право на розповсюдження твору власника авторських прав. «Як тільки власник авторських прав виводить захищений авторськими правами товар у комерційний оборот шляхом його продажу, він/вона так вичерпує своє виключне законне право контролювати»» розповсюдження цього конкретного товару» (Quality Kings Distributions, Inc. V. L`anza Research Intern., Inc., 523 U.S. 135, 152 (1998)). Покупці NFT можуть дійти висновку, що ця доктрина наділяє співставними правами і для ситуації реалізації НФТ. Однак, наприклад, Служба авторського права США та принаймні один суд дійшли висновку, що доктрина першого продажу не обов’язково поширюється на цифрові твори (Capitol Records, LLC v. ReDigi Inc. No. 16-2321 (2d Cir. Dec. 12, 2018)). Мотивування цього висновку полягає в тому, що доктрина першого продажу – це всього лиш вузький виняток з загального виключного права на розповсюдження. Однак, при передачі цифрового твору, електронним чином створюється новий примірник, таким чином порушуючи виключне право власника авторських права створювати примірники власного твору. До того ж, доктрина першого продажу не застосовується до творів, окремі права щодо яких були передані за ліцензією, а не продані (Apple Inc. V. Psystar Corp., 658 F3d 1150, 1155 (9th Cir. 2011)). Авторам та правовласникам, таким чином, слід бути обачними та чітко пояснювати, що хоч покупець купує NFT, права на пов’язаний цифровий твір не продаються (не повністю уступаються), а в обмеженій формі частково передаються за ліцензією.
Ще одна проблема, яка не була вирішена, – це застосування умов ліцензії до похідних (наступних після першого) покупців. Якщо покупець купує НФТ на тому ж маркетплейсі, де було здійснено його перший продаж, жодних складнощів з регулюванням не виникає, адже майбутній покупець також погодився бути зобов’язаним умовами користування маркетплейсом. Проте однією з переваг NFT є те, що їх часто можна передавати за межами платформи, де її вперше пропонували для продажу. У таких ситуаціях майбутній покупець може не бути обізнаним з умовами та обмеженнями ліцензії, які застосовуються до можливості використання пов’язаного твору. Включення покликання на умови ліцензії до метаданих НФТ може не вирішити питання, адже покупець не зобов’язаний та може не ознайомлюватись з метаданими до моменту здійснення придбання, а навіть якщо покупець ознайомився з метаданими завчасно, процес продажу/передачі NFT може не передбачати етапу, на якому покупець висловлює свою згоду на застосування відповідних умов ліцензії. Деякі компанії розробляють технологічні рішення, за якими НФТ «загортають» до правочинного договору, згідно з яким покупець має обов’язок надати відповідну згоду до моменту, коли NFT може бути передано.
У наступній публікації з циклу розглянемо можливі правові засоби захисту для суб’єктів на ринку торгівлі NFT.