В останні роки світове співтовариство усвідомило важливість корпоративної прозорості. Панамські документи, гучні скандали з корупцією та ухилення від сплати податків викликали радикальне зрушення у ставленні до анонімних компаній. Створення реєстрів бенефіціарних власників (далі – реєстри UBO) розглядається як основний інструмент підвищення прозорості. Ця ідея лежить в основі законодавства ЄС, рекомендацій FATF, ініціатив G20, проекту ОЕСР із боротьби з розмиванням податкової бази та переміщенням прибутку.
Для країн-членів ЄС зобов’язання зі створення реєстрів UBO, передбачене Четвертою директивою про боротьбу з відмиванням грошей (далі – AMLD IV), набрало чинності з 26 червня 2017 року. Однак усе ще залишається безліч питань щодо того, як реєстри UBO працюватимуть на практиці. Європейські держави самостійно визначають у національному законодавстві такі терміни, як «юридична особа», «юридична структура» та «UBO». В Європі також зростає стурбованість із приводу конфіденційності даних, оскільки країни обговорюють, кому слід надати доступ до реєстрів і з якою метою. Чи надаватимуть вони інформацію лише правоохоронним і регулюючим органам, чи ще й фінансовим установам у рамках процедури перевірки клієнтів? Кожна країна також самостійно вирішує, чи буде реєстр публічним. Наразі це зводиться до тлумачення того, хто має «законні інтереси».
Так, наприклад, у Німеччині з 1 жовтня 2017 року введено Реєстр прозорості (Transparency Register). Він містить інформацію щодо осіб бенефіціарних власників та докладну інформацію про частку, що належить юридичним особам, партнерствам, а також у відношенні іноземних трастів і фондів без правоздатності, метою яких є обслуговування їх засновників. Реєстр буде доступний державним органам, особам, які зобов’язані здійснювати перевірку клієнтів, та третім особам, таким як журналісти, громадські організації та потенційні комерційні партнери, за умови, що будь-яка третя сторона може продемонструвати законну зацікавленість у доступі до інформації.
Великобританія ввела реєстр осіб зі значним контролем. Цей реєстр було введено одним із найперших – 6 квітня 2016 року, однак він містить менше інформації, ніж реєстр UBO (наприклад, не включає в себе інформацію про бенефіціарних власників трастів). Дані реєстру є загальнодоступними, однак Британським законодавством передбачено можливість закрити їх у випадках, коли компанії або партнерства мають підстави вважати, що розкриття даних про контролера може піддати ризику насильства самого контролера або його близьких.
Слідуючи за Великобританією, вводять реєстри UBO і британозалежні території. Всі коронні землі та заморські території підписали угоду в цілях розширення обміну інформацією про бенефіціарних власників і контролерів між правоохоронними органами. Таким чином, лише в цьому році подібні зобов’язання в національне законодавство ввели уряди Джерсі, Гернсі, острову Мен, Британських, Віргінських і Кайманових островів. У цих країнах уже введено вимоги до компаній щодо ведення реєстру UBO. Решта офшорних британозалежних територій готові надавати британському уряду відомості про бенефіціарних власників за вимогою.
В результаті тиску з боку Організації економічної співпраці та розвитку інші офшорні юрисдикції також вводять у своє законодавство вимогу до компаній щодо ведення реєстрів UBO. Так, на Сейшелах було прийнято зміни в Закон про міжнародні бізнес-компанії в липні 2016 року. Зміни передбачають зобов’язання для кожної сейшельської компанії ввести реєстр UBO, зберігати його за адресою реєстрації на Сейшелах і надавати дані з реєстру за запитом правоохоронним і регулюючим органам. Схожі вимоги у своє законодавство ввів також Беліз, прийнявши зміни до Закону про міжнародні комерційні компанії, що набрали чинності з липня цього року.
У березні 2017 року в Сингапурі було внесено зміни в Закон про компанії, що зобов’язують вести реєстри бенефіціарів і номінальних директорів не лише компанії, зареєстровані в Сингапурі, але також іноземні компанії, які здійснюють свою діяльність у Сингапурі. Слідом за Сингапуром планує внести у своє законодавство відповідні зміни уряд Гонконгу. За результатами проведення Державним бюро з фінансових послуг громадських слухань Парламентом було розроблено поправки до Закону про компанії, які у вигляді законопроекту було опубліковано в офіційній газеті в червні 2017 року. Після прийняття цього законопроекту компанії, засновані в Гонконгу, будуть зобов’язані надавати інформацію про бенефіціарних власників лише компетентним органам.
У Росії вимога щодо ведення реєстру UBO набрала чинності наприкінці 2016 року. Компанії повинні зберігати інформацію про бенефіціарних власників протягом п’яти років. Надавати цю інформацію вони зобов’язані за запитом Росфінмоніторингу, податкових органів та інших уповноважених державних органів.
Україна опинилась серед лідерів у цій гонитві з розкриття кінцевих вигодонабувачів. Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно визначення кінцевих вигодонабувачів юридичних осіб і публічних діячів було прийнято ще у 2014 році, а строком виконання зобов’язання щодо надання даних про кінцевих бенефіціарних власників державному реєстратору було встановлено травень 2015 року. Більше того, всі надані дані внесено до відкритого реєстру.
Реєстри UBO спрощують процес перевірки клієнтів, тому вони могли б стати надзвичайно цінними для ряду організацій, що проводять подібні перевірки (наприклад, банки та інші фінансові установи). Але дл цього має бути 100% вневненість у тому, що на дані з реєстру можна покладатися, не наражаючись на підвищений ризик. На жаль, запит додаткової інформації у приватних осіб при створенні компанії не гарантує точності, своєчасності та повноти наданої інформації. Щоб зменшити можливості для тих, хто хотів би надати невірну або неточну інформацію про бенефіціарного власника, у державних реєстрах мають використовуватися спеціальні технології, які вже застосовуються у приватному секторі (наприклад, перехресна перевірка, великі дані, штучний інтелект, що використовуються для запобігання шахрайським покупкам в Інтернеті).
Існують сьогодні й безліч інших сірих зон навколо того, як кожна держава впроваджує вимогу щодо ведення реєстрів UBO в національне законодавство. З основних питань – хто такий бенефіціарний власник, хто є розпорядником реєстру, його контролером – кожна держава має певну свободу в інтерпретації. Все це ускладнює використання інформації з офіційних джерел, що доволі розрізнена. Варто враховувати й те, що державний уряд також може бути корумпований і захищати певний бізнес від політиків, і ніхто ніколи не дізнається про це, якщо не відбудеться витік, на кшталт Панамських документів.
Реальна цінність інформації про бенефіціарних власників компаній – у створені одного централізованого реєстру. Так, стаття 30 AMLD IV передбачає, що до 2019 року реєстри UBO країн-учасниць ЄС можуть бути пов’язані між собою через Європейську центральну платформу, надаючи інтегроване джерело інформації UBO у масштабах всього ЄС. Як саме це працюватиме, поки що не ясно, однак Європейській комісії доручено скласти звіт про оцінку технічних умов та порядку забезпечення взаємозв’язку до червн 2019 року.
Що стосується решти країн, то, на відміну від ЄС, нормативно встановити загальносвітові зобов’язання для них, звісно, неможливо. Проте добровільні ініціативи вже є, і приєднуватися до них країни будуть під тиском міжнародних та громадських організацій. Після глобального антикорупційного саміту в Лондоні у травні 2016 року було створено OpenOwnership – проект зі створення відкритого Глобального рєстру прав власності, дані з якого будуть взаємопов’язані між юрисдикціями та галузями.
Засновником і розпорядником Глобального реєстру є консорціум, що складається з провідних міжнародних організацій з боротьби за прозорість: Transparency International, OpenCorporates, Global Witness, Worldwide Web Foundation, Open Contracting Partnership, ONE Campaign та B Team. Першою країною, яка офіційно підтвердила свою готовність інтегрувати в Глобальний реєстр дані про бенефіціарних власників компаній, стала Україна у квітні цього року.
Лише за останній рік людство значно просунулось у бік збільшення прозорості корпоративного володіння. І ця тенденція лише посилюється. Більшість цивілізованих країн або вже ввели вимогу щодо ведення реєстрів UBO, або знаходяться на певному етапі консультацій із цього питання.
Незважаючи на те, що доступ до даних залишається одним із найбільш дискусійних питань, країни прагнуть знайти правильний баланс між підтриманням принципу прозорості та побоюваннями з приводу безпеки потенційно вразливих осіб та кібер-безпеки. Як би там не було, приховувати інформацію щодо власників компанії за допомогою офшорних зон і номінальних акціонерів стає все складніше. Бізнесу доведеться переглянути свої корпоративні структури й навчитися працювати в умовах цілковитої прозорості, включаючи можливість відслідковування будь-яких транзакцій. Компаніям варто вже сьогодні створювати грамотну історію як для підприємств, так і для їхніх бенефіціарів.
В останні роки світове співтовариство усвідомило важливість корпоративної прозорості. Панамські документи, гучні скандали з корупцією та ухилення від сплати податків викликали радикальне зрушення у ставленні до анонімних компаній. Створення реєстрів бенефіціарних власників (далі – реєстри UBO) розглядається як основний інструмент підвищення прозорості. Ця ідея лежить в основі законодавства ЄС, рекомендацій FATF, ініціатив G20, проекту ОЕСР із боротьби з розмиванням податкової бази та переміщенням прибутку.
Для країн-членів ЄС зобов’язання зі створення реєстрів UBO, передбачене Четвертою директивою про боротьбу з відмиванням грошей (далі – AMLD IV), набрало чинності з 26 червня 2017 року. Однак усе ще залишається безліч питань щодо того, як реєстри UBO працюватимуть на практиці. Європейські держави самостійно визначають у національному законодавстві такі терміни, як «юридична особа», «юридична структура» та «UBO». В Європі також зростає стурбованість із приводу конфіденційності даних, оскільки країни обговорюють, кому слід надати доступ до реєстрів і з якою метою. Чи надаватимуть вони інформацію лише правоохоронним і регулюючим органам, чи ще й фінансовим установам у рамках процедури перевірки клієнтів? Кожна країна також самостійно вирішує, чи буде реєстр публічним. Наразі це зводиться до тлумачення того, хто має «законні інтереси».
Так, наприклад, у Німеччині з 1 жовтня 2017 року введено Реєстр прозорості (Transparency Register). Він містить інформацію щодо осіб бенефіціарних власників та докладну інформацію про частку, що належить юридичним особам, партнерствам, а також у відношенні іноземних трастів і фондів без правоздатності, метою яких є обслуговування їх засновників. Реєстр буде доступний державним органам, особам, які зобов’язані здійснювати перевірку клієнтів, та третім особам, таким як журналісти, громадські організації та потенційні комерційні партнери, за умови, що будь-яка третя сторона може продемонструвати законну зацікавленість у доступі до інформації.
Великобританія ввела реєстр осіб зі значним контролем. Цей реєстр було введено одним із найперших – 6 квітня 2016 року, однак він містить менше інформації, ніж реєстр UBO (наприклад, не включає в себе інформацію про бенефіціарних власників трастів). Дані реєстру є загальнодоступними, однак Британським законодавством передбачено можливість закрити їх у випадках, коли компанії або партнерства мають підстави вважати, що розкриття даних про контролера може піддати ризику насильства самого контролера або його близьких.
Слідуючи за Великобританією, вводять реєстри UBO і британозалежні території. Всі коронні землі та заморські території підписали угоду в цілях розширення обміну інформацією про бенефіціарних власників і контролерів між правоохоронними органами. Таким чином, лише в цьому році подібні зобов’язання в національне законодавство ввели уряди Джерсі, Гернсі, острову Мен, Британських, Віргінських і Кайманових островів. У цих країнах уже введено вимоги до компаній щодо ведення реєстру UBO. Решта офшорних британозалежних територій готові надавати британському уряду відомості про бенефіціарних власників за вимогою.
В результаті тиску з боку Організації економічної співпраці та розвитку інші офшорні юрисдикції також вводять у своє законодавство вимогу до компаній щодо ведення реєстрів UBO. Так, на Сейшелах було прийнято зміни в Закон про міжнародні бізнес-компанії в липні 2016 року. Зміни передбачають зобов’язання для кожної сейшельської компанії ввести реєстр UBO, зберігати його за адресою реєстрації на Сейшелах і надавати дані з реєстру за запитом правоохоронним і регулюючим органам. Схожі вимоги у своє законодавство ввів також Беліз, прийнявши зміни до Закону про міжнародні комерційні компанії, що набрали чинності з липня цього року.
У березні 2017 року в Сингапурі було внесено зміни в Закон про компанії, що зобов’язують вести реєстри бенефіціарів і номінальних директорів не лише компанії, зареєстровані в Сингапурі, але також іноземні компанії, які здійснюють свою діяльність у Сингапурі. Слідом за Сингапуром планує внести у своє законодавство відповідні зміни уряд Гонконгу. За результатами проведення Державним бюро з фінансових послуг громадських слухань Парламентом було розроблено поправки до Закону про компанії, які у вигляді законопроекту було опубліковано в офіційній газеті в червні 2017 року. Після прийняття цього законопроекту компанії, засновані в Гонконгу, будуть зобов’язані надавати інформацію про бенефіціарних власників лише компетентним органам.
У Росії вимога щодо ведення реєстру UBO набрала чинності наприкінці 2016 року. Компанії повинні зберігати інформацію про бенефіціарних власників протягом п’яти років. Надавати цю інформацію вони зобов’язані за запитом Росфінмоніторингу, податкових органів та інших уповноважених державних органів.
Україна опинилась серед лідерів у цій гонитві з розкриття кінцевих вигодонабувачів. Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно визначення кінцевих вигодонабувачів юридичних осіб і публічних діячів було прийнято ще у 2014 році, а строком виконання зобов’язання щодо надання даних про кінцевих бенефіціарних власників державному реєстратору було встановлено травень 2015 року. Більше того, всі надані дані внесено до відкритого реєстру.
Реєстри UBO спрощують процес перевірки клієнтів, тому вони могли б стати надзвичайно цінними для ряду організацій, що проводять подібні перевірки (наприклад, банки та інші фінансові установи). Але дл цього має бути 100% вневненість у тому, що на дані з реєстру можна покладатися, не наражаючись на підвищений ризик. На жаль, запит додаткової інформації у приватних осіб при створенні компанії не гарантує точності, своєчасності та повноти наданої інформації. Щоб зменшити можливості для тих, хто хотів би надати невірну або неточну інформацію про бенефіціарного власника, у державних реєстрах мають використовуватися спеціальні технології, які вже застосовуються у приватному секторі (наприклад, перехресна перевірка, великі дані, штучний інтелект, що використовуються для запобігання шахрайським покупкам в Інтернеті).
Існують сьогодні й безліч інших сірих зон навколо того, як кожна держава впроваджує вимогу щодо ведення реєстрів UBO в національне законодавство. З основних питань – хто такий бенефіціарний власник, хто є розпорядником реєстру, його контролером – кожна держава має певну свободу в інтерпретації. Все це ускладнює використання інформації з офіційних джерел, що доволі розрізнена. Варто враховувати й те, що державний уряд також може бути корумпований і захищати певний бізнес від політиків, і ніхто ніколи не дізнається про це, якщо не відбудеться витік, на кшталт Панамських документів.
Реальна цінність інформації про бенефіціарних власників компаній – у створені одного централізованого реєстру. Так, стаття 30 AMLD IV передбачає, що до 2019 року реєстри UBO країн-учасниць ЄС можуть бути пов’язані між собою через Європейську центральну платформу, надаючи інтегроване джерело інформації UBO у масштабах всього ЄС. Як саме це працюватиме, поки що не ясно, однак Європейській комісії доручено скласти звіт про оцінку технічних умов та порядку забезпечення взаємозв’язку до червн 2019 року.
Що стосується решти країн, то, на відміну від ЄС, нормативно встановити загальносвітові зобов’язання для них, звісно, неможливо. Проте добровільні ініціативи вже є, і приєднуватися до них країни будуть під тиском міжнародних та громадських організацій. Після глобального антикорупційного саміту в Лондоні у травні 2016 року було створено OpenOwnership – проект зі створення відкритого Глобального рєстру прав власності, дані з якого будуть взаємопов’язані між юрисдикціями та галузями.
Засновником і розпорядником Глобального реєстру є консорціум, що складається з провідних міжнародних організацій з боротьби за прозорість: Transparency International, OpenCorporates, Global Witness, Worldwide Web Foundation, Open Contracting Partnership, ONE Campaign та B Team. Першою країною, яка офіційно підтвердила свою готовність інтегрувати в Глобальний реєстр дані про бенефіціарних власників компаній, стала Україна у квітні цього року.
Лише за останній рік людство значно просунулось у бік збільшення прозорості корпоративного володіння. І ця тенденція лише посилюється. Більшість цивілізованих країн або вже ввели вимогу щодо ведення реєстрів UBO, або знаходяться на певному етапі консультацій із цього питання.
Незважаючи на те, що доступ до даних залишається одним із найбільш дискусійних питань, країни прагнуть знайти правильний баланс між підтриманням принципу прозорості та побоюваннями з приводу безпеки потенційно вразливих осіб та кібер-безпеки. Як би там не було, приховувати інформацію щодо власників компанії за допомогою офшорних зон і номінальних акціонерів стає все складніше. Бізнесу доведеться переглянути свої корпоративні структури й навчитися працювати в умовах цілковитої прозорості, включаючи можливість відслідковування будь-яких транзакцій. Компаніям варто вже сьогодні створювати грамотну історію як для підприємств, так і для їхніх бенефіціарів.