З циклу публікацій «Правові аспекти створення, маркетингу та продажу NFT за законодавством США», частина 3
Включення прав на NFT до договорів
Коли впроваджують нову технологію, CD-ROM це чи стрімінг – неважливо, завжди є поспіх зазначити цю технологію у розділах про обсяг наданих прав тих чи інших договорів. Можна очікувати схожого підходу до NFT у розрізі різноманітних договорів: договір фрілансу, договір, за яким власник авторських прав надає третій стороні право використати або комерціалізувати відповідний твір, договори між талантами (музиканти, актори, спортсмени, інфлуенсери) та агентствами чи представниками. Однак просто додавання NFT до низки прав швидше за все не вирішить всіх складнощів того, що можуть означати права на NFT; де NFT та пов’язаний контент будуть зберігатись; все більшої кількості шляхів, якими можна структурувати NFT. Контрактні зобов’язання вжити комерційно розумних зусиль для забезпечення та контролю за дотриманням прав ІВ правовласника є також більш складними у контексті NFT з огляду на обмежену спроможність видаляти NFT, створення яких не було дозволено належним чином або які іншим чином порушують ті чи інші права. Сторонам також доцільно розглянути питання включення до тексту договору пов’язаних з блокчейном обов’язків щодо розкриття інформації та факторів ризику.
Якщо ліцензіар має намір надати ліцензійні права на створення NFT, слід включити положення, яке чітко окреслює обсяг прав та параметри створення (тобто чи дозволено створювати всі можливі об’єкти ІВ, чи тільки частину; чи є обмеження на тип маркетплейсу для створення NFT; чи дозволено створити один NFT на твір, чи буде інша, обмежена кількість (наприклад, п’ять оригіналів, подібно до того як у одного надрукованого зображення може бути багато обмежених видань); які права ліцензіат може передавати покупцям NFT; чи може NFT бути створеним і на певні інші активи, що знаходяться за межами предмету договору; тощо). Це унеможливить ситуацію, коли ліцензіар надає ненавмисно занадто широкі права, не узгоджені з метою договору, і допоможе уникнути проблем з порушеннями контракту чи інших порушень.
Питання збереження сталості твору
Важливо, що хоча NFT зберігається в блокчейні, у більшості випадків пов’язаний з NFT твір – ні (він знаходиться за межами блокчейну). Причина полягає в тому, що більшість блокчейнів запрограмовані оцінювати розмір комісії (відомий як «комісія газу», де газ – це одиниця обчислення, яка позначає розмір комісії за певну дію чи транзакцію) за зберігання чи передачу файлів, і за великі файли, які вміщують більшість цифрових творів, пов’язаних з NFT, ця комісія є непомірно високою. Натомість, більшість NFT містять поле метаданих з вказівником або покликанням на ресурс за межами блокчейну, де зберігається пов’язаний твір. Таким чином, хоч сам NFT може бути (та є) незмінним, позаблокчейновий твір може бути незахищеним від такої незмінності. Наприклад, NFT може містити вказівник на онлайн-локацію, наприклад URL, де можна спостерігати за базовим твором. Ризик вказівників на адреси в мережі інтернет полягає в тому, що файл за такою адресою може бути змінено, подібно до того як вебсайт може бути змінено у період між одним відвідуванням та наступним. У добре відомій справі цифровий митець Neitherconfirm підкреслив цю проблему зі збереженням сталості, змінивши згенеровані комп’ютером портретні зображення, пов’язані з NFT, який митець продав на маркетплейсі OpenSea NFT», на фото килимів (відтворивши шахрайську схему під назвою «rugpull»).
Рішенням проблеми може бути використання системи зберігання файлів, яка натомість залежить від ідентифікації контенту, наприклад МіжПланетарної Файлової Системи (InterPlanetary File System, IPFS), однорангово розподіленої системи файлів. У системі ідентифікації контенту файли ідентифікують за окремим ідентифікаційним номером, «контент-ID» (криптографічний хеш контенту), а не за адресою знаходження файлу. Якщо автор змінить свій цифровий твір, змінена робота згенерує новий контент-ID, тоді як оригінальний файл, зв’язаний з NFT, залишиться. Навіть якщо такі системи як IPFS є для NFT кращими, ніж системи, розроблені за принципом адреси зберігання, вони також не обов’язково є гарантією того, що твір існуватиме вічно. Так, IPFS розроблено таким чином, щоб багато комп’ютерів зберігали копію твору, але якщо є тільки одна копія в IPFS, яка зберігається однією конкретною компанією, то в разі закриття цієї компанії відповідний твір може бути втрачено. Протокол Файлкоїн, який доповнює IPFS, має на меті вирішити цю проблему через винагородження тих вузлів мережі, які утримують додаткові копії файлів.
Отже, NFT є лиш настільки цінним, наскільки сталим є пов’язаний з ним твір. Для покупців NFT існує комерційний ризик. Цей важливий технічний аспект може вплинути на формулювання безлічі положень пов’язаних з NFT договорів, котрі укладають автори, правовласники та маркетплейси NFT: про те, про які фактори ризику слід ввести обов’язок розкриття інформації, а також про зняття та обмеження відповідальності.
Питання збереження сталості твору стає особливо важливим для правовласників, якщо платформа, на якому знаходяться в обігу їхні NFT, припиняє операційну діяльність. Правовласникам слід зафіксувати у договорах положення про те, що в них є право взяти під свій контроль сервери, на яких зберігаються твори або фізично, або, що більш імовірно, шляхом заміни сторони в контракті, що регулює використання відповідного серверу. У випадку з творами, які зберігаються у IPFS, правовласникам може бути доцільно забезпечити подальше зберігання твору, якщо платформа, що зупинила функціонування, зберігала твір на власному шлюзі. Так, правовласники можуть створити нові NFT на свої твори та передати їх поточним власникам NFT, але таке рішення суперечитиме одній з фундаментальних переваг NFT: демонструвати походження й всю історію передач токену від часу першого створення.
У наступній публікації з циклу розглянемо важливі аспекти перевірки належних повноважень сторін правочину щодо NFT та проблему встановлення обсягу переданих прав на об’єкт, що посвідчується NFT.