У своїй недавній постанові Суд ЄС вирішив, що Угода про зону вільної торгівлі (ЗВТ) між ЄС і Сінгапуром, переговори щодо укладення якої почалися у 2013 році, має бути ратифікована не тільки ЄС, а й його державами-членами.
У постанові зазначено, що згода всіх 27 урядів і парламентів держав-членів ЄС необхідна для укладення міжнародних торгових угод Євросоюзом. Така позиція, ймовірно, створить нові перешкоди для укладення двох інших (майже готових) аналогічних договорів.
Суд постановив, що ЄС не володіє винятковою компетенцією у двох областях: прямі іноземні інвестиції і порядок вирішення спорів між інвесторами та державами (ISDS).
«З цього випливає, що угода про вільну торгівлю у її нинішньому вигляді може бути укладеною тільки ЄС і державами-членами спільно», – зазначено в постанові.
Але є і позитивні нюанси – Суд вирішив, що посадові особи ЄС мають виняткові повноваження вести переговори у всіх інших областях угоди.
Сінгапурський договір є двосторонньою торговельною угодою «нового покоління», яка крім зниження митних зборів і тарифів зачіпає також питання, що стосуються інтелектуальної власності, захисту інвестицій, державних закупівель, конкуренції та сталого розвитку.
«Угода про ЗВТ має бути ратифікована повністю, хоча відмова від ратифікації з причин, відмінних від ISDS і портфельних інвестицій, які суд відніс до загальної компетенції, може в принципі бути порушенням законодавства ЄС з боку цієї країни», – повідомив GTR Іен Маквей, партнер по міжнародній торговельній практиці компанії King and Spalding’s.
«Не дивлячись на цей технічний юридичний момент, політичний процес може привести до того, що всі питання політичного впливу, особливо ISDS, будуть підняті парламентаріями в державах-членах. Сінгапур вже закликав до розгляду питання про поділ договору про ЗВТ, тобто виділити інвестиційні положення в окрему угоду і приступити до ратифікації іншої частини угоди. Я не думаю, що це буде легко, але, мені здається, що це хороша ідея».
Точка спотикання: вирішення спорів
Оскільки торгові угоди ускладнилися, уряди держав все більше стурбовані тим, що договори вторгаються в області регулювання національного законодавства. Опозиційні настрої до таких торговельних угод, як Всеосяжна економічна і торгова угода (CETA) з Канадою і Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство (TTIP) з США, зростають також серед державних і професійних органів. Вони стверджують, що ці угоди будуть перешкоджати стандартам щодо продуктів і ринків, а також кліматичній та екологічній політиці ЄС.
Основною перешкодою на шляху до укладення CETA фактично було включення в проект договору механізму ISDS, який дозволяє компаніям подавати до суду на держави стосовно будь-якого нового закону або політики, які вони вважають дискримінаційними по відношенню до своїх інвестицій. Критики стверджують, що це поставить під загрозу інтереси суспільства і держави і сприятиме реалізації інвестиційних стратегій великих транснаціональних корпорацій.
Рішення Суду ЄС та Брексіт
У Великобританії це рішення Суду ЄС призвело до великої кількості спекуляцій відносно того, що воно означає для торгових відносин Великобританії та ЄС після Брексіту. Хоча деякі аналітики стверджують, що цей крок позитивний, оскільки Суд ЄС підтвердив роль Комісії ЄС у переговорах щодо укладення договорів в більшості областей, інші вважають, що два питання, які вимагають узгодження на національному рівні, навряд чи будуть виключені із майбутніх торговельних угод.
«Це найважливіша справа Суду ЄС у торговельній політиці ЄС протягом останніх 20 років, вона має величезні наслідки для будь-якої угоди про вільну торгівлю між Великобританією і ЄС. Суд пішов далі, ніж генеральний адвокат Шарпстон, підтвердивши виняткову компетенцію ЄС з усіх питань в угоді про ЗВТ між ЄС і Сінгапуром, за винятком інвестицій», – говорить Ніколь Кар, лідер практики міжнародної торгівлі юридичної фірми Linklaters.
«З точки зору політики, тепер британський уряд буде вирішувати, що йому робити: звужувати предмет майбутньої торгової угоди між ЄС і Великобританією до питань, що належать до виключної компетенції ЄС, щоб убезпечити договір кваліфікованою більшістю голосів урядів держав-членів, або ж прагнути до широкої і всеосяжної угоди, ризикуючи стати заручником держав-членів, які можуть заявити, що їх парламенти повинні ратифікувати угоду, як це було з CETA».
