В результаті широкого застосування у підприємницькій діяльності офшорних схем багато країн світу зіткнулися з серйозною проблемою: величезні капітали почали проходити в обхід державного бюджету. Прагнучи убезпечити економічну систему, держави складають списки офшорних юрисдикцій – так звані “чорні” списки офшорів. Країни і території, внесені до цього переліку, піддаються пильному спостереженню та спеціальній системі оподаткування. Як правило, для них характерні наявність закріплених податкових пільг для компаній-нерезидентів аж до повного звільнення від оподаткування всього прибутку, високий рівень конфіденційності інформації щодо власників бізнесу, відсутність вимог зі здачі бухгалтерської та фінансової звітності, а також недостатнє співробітництво з іншими країнами щодо обміну інформацією.
Списки офшорів різних країн відрізняються, однак найчастіше до них входить “традиційний” блок країн, загальноприйнятий для всіх державних переліків. Серед таких країн – Домініка, Панама, Сейшельські острови, Беліз тощо.
В українському чинному законодавстві є два списки неблагонадійних держав:
- Перелік офшорних зон, затверджений Розпорядженням КМУ від 23 лютого 2011 року N 143-р. До нього внесего 36 офшорів, серед яких острови Гернсі, Джерсі, Мен і Олдерні, Бахрейн, Беліз, Андорра, Гібралтар, Монако, Багамські Острови, Британські Віргінські Острови, Маршаллові Острови тощо.
- Перелік держав (територій), які відповідають критеріям, встановленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України. Нагадаємо, що даним пунктом встановлено, що для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими є господарські операції, які впливають на об’єкт оподаткування платника податків, однією зі сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), включеній до даного переліку. Він містить у собі 86 держав (територій) та затверджений Постановою КМУ від 27 грудня 2017 року № 1045.
На яких підставах країни вносяться до “чорного” списку?
Відстеженням офшорних зон займаються центробанки держав. Крім того, існують уповноважені міжнародні організації, які відстежують країни, які ведуть неприпустиму податкову політику. Однією з таких організацій є ФАТФ (Financial Action Task Force on Money Laundering — FATF), спрямована на боротьбу з “відмиванням” грошових коштів кримінальними структурами та фінансуванням тероризму. FATF покликана захистити міжнародну фінансову систему від ризиків і забезпечити дотримання чітких правил із боку всіх юрисдикцій. До “фатфівського” особистого списку входять Нігерія, Науру та М’янма.
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), у свою чергу, опублікувала свій список офшорів, включивши до нього такі держави, як Ліхтенштейн, Маршаллові острови і Монако. При цьому кожна державна або міжнародна організація керується при складанні списку офшорів власними завданнями, такими як врегулювання податкового контролю, протидія фінансуванню тероризму, організація розрахунків із нерезидентами тощо. Так, наприклад, до чорного списку Євросоюзу вносяться країни, які відмовилися співпрацювати з податкових питань хоча б із 10 країнами-членами ЄС. Зовсім іншим чином формується список FATF: до нього потрапляють лише ті юрисдикції, які вважаються високоризиковими для бізнесу, а також ті, які абсолютно не виходять на зв’язок із податковими органами жодної країни, навіть із питань подвійного оподаткування.
Незважаючи на різні підходи, можна все ж виділити головні підстави для зарахування території до “чорного” списку:
- Система валютного контролю.
- Рівень конфіденційності щодо власників компанії.
- Система оподаткування та програми лояльності.
- Ступінь поширеності фінансових послуг.
- Терміни та умови реєстрації компанії, вимоги до звітності.
З вищевикладеного випливає, що присутність юрисдикції в українському “чорному” або “контрольованому” переліку є свого роду заставою того, що в ній відсутні податки та вимоги до звітності (або вони нижчі, ніж в Україні) або законодавчо закріплені інші вигідні умови для ведення бізнесу. При ухваленні рішення про співробітництво кожну офшорну зону слід розглядати індивідуально з урахуванням конкретної ситуації. Але в будь-якому випадку потрібно бути готовим до того, що банк, який вас обслуговує, вимагатиме інформацію про ваших зарубіжних контрагентів і їх бенефіціарів, і затребувати у них відповідні документи.