19 грудня 2016 року Печерським районним судом м.Києва було прийнято рішення про задоволення заяви фізичної особи – громадянина України про встановлення факту втрати ним статусу громадянина України – резидента і набуття статусу громадянина України – нерезидента.
Складність питання полягає у відсутності юридичної процедури для підтвердження факту втрати громадянином України статусу резидента / набуття статусу нерезидента. Разом з тим, даний статус має велике значення, оскільки для резидентів і нерезидентів діє різний порядок відкриття банківських рахунків за межами України, порядок здійснення інвестицій за кордон, а також декларування доходів, отриманих за межами України.
Відповідно до ч. 2 ст.256 Цивільного процесуального кодексу України, факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, можуть бути встановлені у судовому порядку.
В українській правовій системі міжнародний договір має вищу силу по відношенню до акту законодавства України. Виходячи з цього, головним документом, на який посилався суд при встановленні факту втрати резидентності заявника була угода про уникнення подвійного оподаткування з країною, в якій проживає заявник (в нашому випадку це відповідна Угода між Урядом України та Урядом Об’єднаних Арабських Еміратів, ратифікована Законом України № 1013-IV від 19.06.2003 р, далі – «Угода»).
Відповідно до ст. 4 Угоди, якщо фізична особа є резидентом обох Договірних Держав (є резидентом за національним законодавством як України, так і ОАЕ), її статус визначається відповідно до таких правил:
a) вона вважається резидентом тієї Договірної Країни, де вона має постійне житло. Якщо постійне житло є в обох Договірних Країнах, особа вважається резидентом тієї Договірної Країни, де має більш тісні особисті й економічні зв’язки (центр життєвих інтересів);
b) якщо Договірна Країна, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або, коли особа не має постійного житла в жодній із Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Країни, де зазвичай проживає.
Відповідно до цих правил, на статус резидента ОАЕ заявника вказували такі фактичні обставини:
- Заявник є власником житлової нерухомості на території ОАЕ, в якій він постійно проживає і оплачує рахунки за комунальні послуги. В Україні ж заявник знятий з реєстрації місця проживання з січня 2016 року;
- Дружина заявника також проживає на території ОАЕ. Крім того, заявник є власником компанії, яка веде господарську діяльність на території ОАЕ, у зв’язку з чим центр життєвих інтересів заявника знаходиться на території ОАЕ;
- Протягом 2015 року заявник перебував на території України всього 14 днів;
- У 2015 році заявник був прийнятий на консульський облік в посольстві України в ОАЕ;
- У 2016 році Міністерство фінансів ОАЕ видало заявникові свідоцтво про податкову резидентність, відповідно до якого він оформив візу резидента і є податковим резидентом ОАЕ.
Перевіривши дані обставини суд задовольнив заяву і встановив, що громадянин України втратив статус громадянина України – резидента і набув статусу громадянина України – нерезидента з 01 січня 2016 року.
Слід також зазначити, що суд відхилив доводи зацікавленої особи про те, що статус нерезидента може підтверджуватися виключно паспортом громадянина України для виїзду за кордон зі штампом про оформлення виїзду на постійне місце проживання і прийняттям на консульський облік в закордонних дипломатичних установах України.
Громадянин, який має паспорт для виїзду за кордон з відміткою про виїзд на постійне місце проживання, фактично може проживати і на території України, в той час як громадянин, який має паспорт для виїзду за кордон без відповідної позначки, може без обмеження часу фактично проживати на території іншої країни. Відсутність перебування громадянина на консульському обліку у закордонних дипломатичних установах також не може розглядатися як безперечна ознака постійного проживання такого громадянина в Україні, оскільки відповідно до п. 1.7 Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном і дітей – громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених Наказом Міністерства закордонних справ України від 17.11.2011 року № 337, постановка на консульський облік здійснюється на добровільній основі.
Отже, процедура оформлення виїзду громадянина України за кордон на постійне місце проживання не може ототожнюватися з процедурою підтвердження його статусу резидента або нерезидента. А це означає, що на сьогоднішній день звернення до суду є поки єдиним шляхом встановлення юридично значущого для громадянина України факту – набуття статусу нерезидента.
