До недавнього часу офшорні компанії активно використовувалися українськими підприємцями у міжнародній торгівлі для зменшення податкового тягаря та збереження конфіденційності бізнесу. Чи змінилася ситуація в умовах глобальної деофшоризації та, зокрема, посилення українського законодавства, розглянемо в даному блозі.
Сфера торгівлі завжди була найбільш простою та найбільш популярною для застосування офшорів. Однією з головних цілей використання офшорних схем в експортно-імпортних операціях було регулювання митної вартості товару та, відповідно, торгового прибутку компанії. Офшорні компанії в таких схемах використовувалися як посередники між продавцем і покупцем для зниження вартості товарів при експорті та завищення її при імпорті.
Однак процес деофшоризації дістався і нашої країни. В українському законодавстві запрацювали положення про контроль за трансфертним ціноутворенням. Кабінет Міністрів затвердив і періодично переглядає перелік держав із пільговим оподаткуванням (в який входять як класичні офшори, так і юрисдикції, в яких ставка податку на прибуток для компаній на 5 або більше пунктів нижча, ніж в Україні). При торгівлі українських компаній із країнами з даного переліку податковими органами застосовуються додаткові методи контролю, а саме перевірка ціни операцій на відповідність принципу «витягнутої руки». Це означає, що умови не повинні відрізнятися від тих умов, які існують на ринку, тобто між не пов’язаними контрагентами, у співставних операціях.
Не застосовується контроль трансфертного ціноутворення тільки для операцій платника податків (української компанії), обсяг яких із кожним із контрагентів не перевищує 10 млн. гривень, а також якщо річний дохід цього платника податку від будь-якої діяльності не перевищує 150 млн. гривень. Для уникнення контролю ТЦУ можна, звичайно, дробити діяльність шляхом використання більшої кількості компаній, однак в умовах зростання вартості утримання офшорів економічна доцільність їх використання залишається сумнівною.
Багато підприємців продовжують використовувати торгові офшорні схеми в міжнародній торгівлі, сподіваючись на відсутність кваліфікованих кадрів і відпрацьованих методик у податкових органів. Однак той факт, що система контролю ТЦУ в нашій країні поки не запрацювала в повній мірі, – лише питання часу. Адже Україна у 2017 році приєдналася до плану BEPS, взявши на себе зобов’язання виконати так званий «мінімальний стандарт» із боротьби зі шкідливими податковими практиками, одним із пунктів якого є вдосконалення документації із трансфертного ціноутворення. Тепер за виконанням Україною взятих зобов’язань уважно стежить міжнародна спільнота.
Наслідки прийняття закону «Про валюту» для торговельної діяльності
Крім того, в нашій країні намітився курс Національного банку на послаблення валютного контролю. Так, одним із положень проекту закону «Про валюту», опублікованого наприкінці 2017 року, є скасування граничного терміну виконання умов контрактів, який на даний момент становить 180 днів. Наявність такого граничного терміну була однією з основних причин використання офшорних посередників у здійсненні торгових операцій, адже його недотримання загрожувало нарахуванням пені в розмірі 0,3% від вартості товару за кожен день прострочення поставки товару або оплати товару за зовнішньоекономічним договором. Проте із прийняттям цього закону підприємцям більше не потрібно буде турбуватися про необхідність укластися саме у 180 днів, відповідно, відпаде одна з основних причин здійснення експортно-імпортних операцій через офшорних посередників.
Не варто забувати також про репутаційний аспект. Іноді контрагент, дізнавшись про місце реєстрації компанії (на островах), відразу відмовляється з нею співпрацювати. Натомість, набагато більшу довіру викликає компанія із престижної юрисдикції, наприклад, Чехії, Естонії. Використовуючи такі компанії в міжнародній торгівлі, українські підприємства можуть користуватися цілим рядом переваг. Але це вже зовсім інша історія, яка є предметом розгляду окремого блогу.