РЕЄСТРАЦІЯ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ТОРГОВОЇ СИСТЕМИ

Альтернативна торгова система (Alternative Trading System (ATS) — це торговий майданчик, «ринок», що об’єднує кількох покупців та кількох продавців цінних паперів. Функція, яку зараз виконує ATS, історично належала фондовим біржам. ATS можна описати як електронні торгові системи (ETS), які забезпечують автоматичне зіставлення угод та обробляють замовлення на купівлю та продаж з використанням заздалегідь визначених, недискреційних методів торгівлі.

Основними перевагами ATS є те, що ця система може забезпечити конкурентоспроможність ціноутворення, торгівлю протягом тривалого часу, виконання угод у режимі реального часу, доступ до широкого спектру ринків, спеціалізовані ринкові дані, а також надати нові або унікальні інвестиційні стратегії та варіанти торгівлі.

Слід зазначити, що реєстрація ATS властива для США та Канади, у Європі вона відома як багатосторонній торговий майданчик (Multilateral Trading Facility (MTF).

У 1970-х Конгрес Сполучених Штатів уповноважив Комісію з цінних паперів та бірж (Securities and Exchange Commission (SEC) сприяти у створенні національної ринкової системи, яка мала вдосконалити систему встановлення цін на кількох торгових майданчиках.

У 2007 році правила, що регулювали національну ринкову систему з 1970-х років, були об’єднані SEC у «Регулювання національної ринкової системи» (REG NMS).

REG NMS встановлює вимоги доступу до ринків, міжринкового цінового пріоритету для відображуваних та доступних котирувань, ціноутворення та розповсюдження ринкових даних. Правила вимагають, щоб торгові центри встановили політику та процедури для запобігання певним наскрізним угодам.

 У 2009 році SEC випустила пропозицію щодо регулювання темних пулів, хоча вона ще не набула чинності. Варто зазначити, що ця пропозиція стосуватиметься в першу чергу перегляду вимоги до відображення замовлень, включаючи суттєве зниження порогового значення обсягу торгів, що призводить до виникнення зобов’язань щодо публічного відображення ATS, а також внесення поправок до спільних галузевих планів щодо публічного розповсюдження консолідованих даних про торгівлю, щоб вимагати розкриття в режимі реального часу особистості темних пулів та інших АТС у звітах про їх вчинені угоди.

Наприкінці 1990-х канадські регулятори ринку цінних паперів усвідомили потенціал ATS для конкуренції з традиційними біржами та розробили нормативно-правову базу для мінімізації прогнозованих негативних наслідків. Їхня модель слідувала підходу США, відповідаючи на питання, характерні для канадських ринків.

У Канаді ATS регулюються провінційними регуляторами цінних паперів відповідно до провінційних законів про цінні папери, а також національними та місцевими правилами та політиками, прийнятими одним або декількома членами Канадських адміністраторів цінних паперів (CSA), а також регулюються Канадською організацією інвестиційної індустрії (Investment Industry Regulatory Organization of Canada (IIROC), яка в даний час є єдиною саморегулівною організацією, що контролює діяльність інвестиційних дилерів та торгівлю акціями (і, теоретично, борговими зобов’язаннями) у Канаді.

У 2004 році Європейський Союз видав Директиву про ринки фінансових інструментів (MiFID) з метою посилення конкуренції при збереженні захисту прав споживачів. Відповідно до MiFID інвестиційні фірми регулюються законами держави, де вони мають свій зареєстрований офіс, але, зазвичай, їм дозволяється надавати послуги клієнтам у будь-якій державі Європейського Союзу. MiFID підкреслює прозорість і вимагає, щоб інвестиційні фірми прагнули «найкращого виконання» замовлень своїх клієнтів. Вимога MiFID до найкращого виконання, описана Комітетом європейських регуляторів цінних паперів (Committee of European Securities Regulators (CESR) як «всеосяжна»), вимагає від інвестиційних компаній вжити всіх розумних заходів для отримання найкращого можливого результату для своїх клієнтів з урахуванням ціни та витрат, швидкості, ймовірності виконання та розрахунків, розміру, характеру або будь-яких інших факторів, що мають відношення до виконання замовлень. У CESR пояснюється, що відповідальність за оцінку відносної важливості цих факторів лежить на інвестиційній фірмі з урахуванням характеристик клієнта, замовлення, фінансового інструменту, який є предметом замовлення та місцями виконання або суб’єктами, яким це замовлення може бути направлене, а для роздрібних клієнтів – «загальне винагорода».